м. Радивилів, 35500 Рівненська область, вул. І. Франка, 11

тел(факс) +38(03633)43328 raduv@ukr.net

с. Пляшева

 

Пляшева́ — село в Україні, в Радивилівському районі Рівненської областіСело Пляшева лежить на річці Пляшівка, яка біля села впадає в річку Стир. Знаходиться за 30 км на північ від Радивилова на Рівненщині, поруч з містом Берестечко, яке адміністративно відноситься до Волинської області.

Сільській раді підпорядковані населені пункти: с. Пляшева, с. Острів, с. Солонів.

У 1651 р., під час національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, поблизу села відбулася одна з найбільших битв у світі, відома під назвою битви під Берестечком. Під час цієї трагічної битви загинуло понад 10 тис. козаків і селян. У пам'ять про полеглих козаків у 1910–1914 рр. під Пляшевою було збудовано храм-пам'ятник, куди перенесені рештки загиблих козаків і селян. У народі це місце назвали «Козацькі Могили».

 

Каплиця  Казанської  ікони  Божої  Матері

Українська Православна церква Київського патріархату (дата заснування - 1913 р.)

На місці де побудована каплиця колись була дерев’яна церква, зведена 1772  році на честь Іоанна Златоуста (за народними переказами церкву продали  у с.Золочівку Демидівського району). У 1887 році тут було зведено новий дерев’яний храм на честь Казанської ікони Божої Матері. Під час війни 1916  року австрійські солдати її підпалили і вона згоріла.

Каплицю побудував сільський голова с. Пляшеви Антонюк Віктор Арсентійович. Так як його оселя знаходиться на тому місці, де була колись церква. Місцем її будівництва обрали територію, де, за переказами старожилів, знаходився вівтар втраченої церкви. 3 листопада 1913 року каплицю було освячено парафіяльним священником о. Олегом (Савчуком) та ченцем Свято-Георгіївського чоловічого монастиря на Козацьких могилах о.Онуфрієм.

Двері каплиці відкриті всім, хто хоче поклонитись і помолитись про заступництво до Божої Матері, святиня буде нагадувати людям про те, що колись на  цьому місці стояла церква Казанської Божої Матері.

Фінансову допомогу в побудові святині йому надали Масюк Віталій, Гончар Михайло, Ханенко Степанида, Бігун Лідія, Антонюк Назарій, Федорчук Сергій, Ярема В'ячеслав. До справи долучився член спілки художників України Дзядик Михайло Йосипович, який для каплиці виклав мозаїкою ікону "Ісус  Христос", а братія чоловічого монастиря з міста Чернівці подарувала ікону "Казанської Божої Матері".

 

Свято-Георгіївська  церква

Українська  Православна  церква  Київського  патріархату (дата заснування - 1914 р.)

 Було збудовано за проектом архітектора Максимова Володимира Миколайовича. Проект був ним створений в 1910 році, коли Максимов В.М. був студентом архітектурного відділення Вищого художнього училища при Академії мистецтв в Санкт-Петербурзі. Так як Максимов В.М. як студент не мав права підписувати проект, за яким мало розпочатись будівництво, то проект було підписано Леонтовичем Володимиром Григоровичем. Він на той час займав посаду Волинського єпархіального архітектора. Але прізвище автора проекту було вказано. Будівництво тривало з весни 1912р. по червень 1914р.

Відомий український історик Дмитро Дорошенко порадив архімандриту Віталію (Максименку), який ініціював будівництво Козацьких Могил, щоб розпис Свято-Георгіївського храму-пам’ятника здійснив відомий маляр з Києва Іван Їжакевич. І коли будівництво наближалося до завершення (1913-1914 рр.), за його розпис узявся видатний український художник з групою помічників київської Лаврської школи. На кандидатурі Їжакевича настояв і будівничий Козацьких Могил - архітектор Володимир Леонтович. Художник Іван Їжакевич розписав головний фасад храму (зовнішній іконостас).

У 9-ту П’ятницю після Пасхи, 2 червня 1914 року відбулося урочисте освячення комплексу Козацьких Могил (туди входить Георгіївський храм), яке  звершив єпископ Кременецький Діонісій (Велединський). Також біля храму освятили та підвісили на тимчасову дзвіницю привезений з Москви велетенський 14-ти тонний дзвін, язик якого важив 400 кг (дзвін був знищений у Першу світову війну).

Свято-Георгіївська церква – це храм-пам’ятник, який розташований на території національного історико-меморіального заповідника "Поле  Берестецької битви". Це пам’ятник архітектури XX століття, збудований на честь подвигу козацько-селянського війська під проводом Б.Хмельницького у Берестецькій битві 1651 р. За свою столітню історію він став відомий не лише в Україні, а й  навіть у всій Європі йому немає аналогів. Створений у стилі українського  бароко, звершений сімома куполами він зачаровує красою форм і оригінальністю задуму: храм уміщує в собі три престольні церкви, розміщені одна над  одною.

Перший ярус займає підземна церква святої Параскеви П’ятниці, вона чарує своєю суворістю та стриманістю в оздобленні. Малярні роботи з 1910 по 1914 рік тут виконував Іван Вольський – художник київської Лаврської школи. Помірні та спокійні кольори, якими виконаний розпис надихають віруючих на молитовність та роздуми. На одному рівні з церквою знаходиться гробниця-саркофаг, де покояться останки учасників Берестецької битви. Другий наземний ярус займає Георгіївська церква, що вражає  своїм простором і багатством оформлення. Оздоблення храму-пам’ятники належить Івану Сидоровичу Їжакевичу - знаному і досвідченому маляру з Києва. Завдяки своїм художнім прийомам та засобам вираження, він зумів вміло передати весь сакральний зміст образів на стінах храму. Пензлю Івана Їжакевича належить величний іконостас церкви під відкритим небом, розміщений на фасаді храму: ікона "Голгофа", займає більшу частину напівциркулярного тимпану із зображенням розп’яття Христа в центрі, виконана в техніці масляного живопису на складених металевих листах. Вінчає храм ікона Спасителя "Спас Нерукотворний". Зображення розміщене в неглибокій мурованій ніші, в оточенні двох серафимів. В середині храму на простому кам’яному іконостасі ікони: "Іов Почаївський", "Мати Божа", "Ісус Христос", "Георгій  Переможець".                

Третій ярус - балконна церква святих князів Бориса і Гліба, яку розписували вже у післявоєнний час, в кінці 50-х років XX століття почаївський художник Пилип Трохимлюк та художник із Волині Олександр Корецький.    

Цей храм-пам’ятник збудований на честь подвигу козацько–селянського війська під проводом Б.Хмельницького у Берестецькій битві 1651 року. У  20-і роки XX ст. (під час перебування Західної України під владою Польщі) тут діяв "Свято-Георгіївський скит на Козацьких могилах". Тут проживав 21  монах. У дитячому притулку виховувалося 27 дітей (за  даними 1921 р.). Польські власті забороняли організацію будь-яких зібрань на "Козацьких  могилах". Але такі заборони не допомагали. Скит діяв до 1958 р. 1 січня 1966 року архітектурний ансамбль "Козацькі могили" був переданий  Рівненському обласному краєзнавчому музею. А у січні 1990 року Георгіївський храм був переданий православній громаді с.Пляшева. На освячення  церкви прибув Високопреосвященний єпископ Волинський і Рівненський Варлаам. Настоятелем храму призначено о.Олега (О.В.Савчука).

На відзначення річниць  Берестецької битви у Пляшеву приїздило чимало визначних людей з усього світу. Зокрема, у храмі бували патріарх Киівський   і  всієї Руси України Філарет, Микола Жулинський, Іван Драч, Дмитро Павличко, Леонід Кравчук, Віктор Ющенко та інші.

 

Михайлівська церква

Української  Православної  церкви  Київського патріархату  (дата заснування - 1950 р.)

Храм був побудований під керівництвом настоятеля Івана Береговича у с.Острів в урочищі Попів Горб. За народними переказами, саме в ній перед початком битви 1651 року молився зі своєю старшиною гетьман Богдан Хмельницький і освячував свій меч.

Коли в 1910 р. на острові Журавлиха у с.Пляшева створювався архітектурний ансамбль "Козацькі могили" архітектор Володимир Леонтович, з метою відтворення історичного середовища того часу, запропонував перевезти сюди й Михайлівську церкву. 4 квітня 1912 року її було розібрано і перевезено на острів Журавлиху, де церкву складено у первісному вигляді та освячено 25 травня 1912 року. Її з’єднали з новим Георгіївським храмом підземним переходом. Над куполами Михайлівської церкви пронеслись всі події, якими  жили жителі Острова протягом триста шістдесяти років. Адже, церква, як і інші церкви, знаходилася в центрі села і була свідком історичних подій – безконечних нападів татар, польської шляхти, французьких загарбників, свідком міжусобиць панів.

Церква є архітектурною пам’яткою середини XVII ст. Це типова трьох зрубна церква. Стиль будівництва - "зруб" - будівництво без жодного цвяха. Церква початково була покрита гонтою, зовнішня обшивка зроблена вертикально. Навколо споруди побудоване дерев’яне опасання, яке є не тільки окрасою церкви, а й місцем, де можна було слухати літургію, а також сховатися від негоди. Опасання також оберігає церкву і особливо її фундамент від руйнування.

Церкву завершують три куполи, тісно поставлені в один ряд. Іконостас складається з п’яти горизонтальних ярусів: пределів, намісного, святкового, апостольського та пророчого. Витончені різні царські врата, в основу орнаментованого малюнка яких невідомий майстер положив традиційний мотив виноградної лози, прикрашені листками і гронами винограду. В  їхніх меда-льйонах зображене "Благовіщення", євангелісти Лука, Марко, Іван та Матвій, архангел Гавриїл і Богородиця Марія. В центрі над царськими вратами - "Нерукотворний образ Христа", "Тайна  вечеря", та "Пантократор", по обидві сторони від яких розміщено чотирнадцять невеликих за розміром, симетрично розташованих ікон - ікони про двунадесяті празники (дванадцять найбільших празників в році). Вони зображують сцени земного життя Христа й Богородиці. Зверху – ікони апостольського ряду. Апостоли на іконах зображені попарно: Варемей і Пилип, Андрій і Марко, Матвій і Петро, Павло й Іван, Лука і Яків, Симон і Хома. Всі вони звернені в сторону Христа, в руках тримають сувої та книги. Один з апостолів, сивобородий Петро – тримає ключ від Раю, а апостол Павло спертий на меч, який є ознакою його мученицької смерті. Верх іконостасу завершується великим "Розп’яттям" із зображенням Божої Матері та Івана Богослова, з обох боків від якого розміщене ажурне мереживо пророчого ярусу. На ньому зображені дванадцять євангелістів в медальйонах, навколо яких переплітаються гнучкі виноградні галузки з дрібними листочками і гронами винограду. Найголовнішими в іконостасі є намісні ікони: "Божої матері-Одигітрії" та "Ісуса Христа." Праворуч від Спасителя – ікона "Архангела Михаїла", а ліворуч Богородиці – "Микола Чудотворець".

На бокових дияконських дверях зображені Архідиякони Стефан та Іван у цілий зріст. Ліворуч від іконостасу у кіоті розміщена ікона "Святої великомучениці Варвари" подарована ієромонахом Почаївської Лаври Олексієм в 1914 р., в знак  вдячності за зцілення від важкої хвороби ніг. У ковчежику при іконі знаходилась сандалія та рукавичка від її мощів, які до сьогоднішнього часу не збереглися. Доповнюють ікону намальовані на металевих листах ікони художника Вольського, які розповідають про життя і мученицьку смерть Святої Варвари, розміщені на бічних стінах церкви. Праворуч від іконостасу розміщена ікона "Святого мученика Агафоніка", передана сюди у 1910 р. Московським товариством непитущих. Своєрідною окрасою церкви є латунне панікадило, що звисає на залізних ланцюгах у центрі її просторого нефу. В 1987-1991 рр. Львівською Міжобласною реставраційною майстернею був відреставрований іконостас цієї церкви. Під час робіт були укріплені грунт і фарбовий шар на іконах, на різьбі та частково зняті старі нашарування.

Протягом років церква зазнала багато змін: її покрівля перекрита бляхою, зовнішня обшивка покладена горизонтально, багато  змін є і в самій церкві. Оскільки Михайлівська церква є пам’яткою національного значення, богослужіння в ній  проводяться раз в рік - на свято Архістратига Михаїла.    

 

с. Остів

Мало кому з туристів, що бувають на території Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви», відоме це урочище. Воно знане серед жителів, що проживають в селі Острів Радивилівського району як Попів Горб. Знаходиться воно в цьому селі неподалік від млина, на підвищенні, з трьох сторін оточене мальовничими заплавами правого берега Пляшівки. Пам’ятним знаком позначене місце, на якому з середини ХVІІ століття стояла церква святого архістратига Михайла, котру в 1912 році розібрали й перенесли на острів Журавлиха, де створювався заповідник «Козацькі могили». За переказами, саме в цьому храмі напередодні Берестецької битви 1651 року молилися гетьман Богдан Хмельницький, козацькі полковники Іван Богун, Філон Джаждалій, Мартин Пушкар та інші. Розповідають, що вже й тоді церква була «з історією», її начебто купили в Теслугові. Там при ній був похований поет ХVІ століття Іван Журавницький.

А втім, Попів Горб цікавий і як пам’ятка археології. Тут у 1970 – 1974 роках було розрито понад 250 квадратних метрів території, де дослідники під керівництвом Ігоря Свєшнікова виявили сім господарських ям древнього поселення, що визначається вченими як культура Вербковіце – Костенець (за назвами поселень у Польщі, де були виявлені перші поселення такого типу). Знахідки вказували на те, що вже 5 тисяч років тому, за часів знаної з історії доби міді, тут, біля річки, жили люди, котрі займалися землеробством, скотарством і мисливством. Були й знахідки більш раннього часу, так званої стжижовської культури – з другого тисячоліття до нашої ери, коли далекі пращури слов’ян виготовляли з волинського кременю сокири, ножі, вістря списів. Є свідчення, що біля Михайлівської церкви були поховані страченіпольською шляхтою 10 липня 1651 року корінфський митрополит Йоасаф і чернець Павло. Такої думки дотримувався, наприклад, історик Микола Костомаров. Священнослужителі були в таборі Богдана Хмельницького, виконуючи свою духовну місію. Йоасаф, друг покійного вже на той час константинопольського патріарха Кирила Лукаріса (раніше викладача Острозької академії на Волині), будучи усунутим із посади корінфського митрополита за колишні зв’язки з опальним патріархом, прибув в Україну 1648 року і став одним із найбільш активних помічників Богдана Хмельницького, зокрема, виконував дипломатичні обов’язки у контактах гетьмана з московським царем Олексієм МихайловичемКоли відбувалася Берестецька битва намети Хмельницького й митрополита Йоасафа стояли в урочищі Плісня (село Острів, центр села), тут протікала річка Плісня. Перед наметом Йоасафа звіддаля виднілися три грецькі, тобто православні, хрести. За похідну церкву слугувала споруда з десяти наметів. Використовувалися три дзвони. Чи була в такому разі потреба Хмельницькому і його полковникам перепливати човнами Пляшівку, щоб перед вирішальним боєм 30 червня помолитися в Михайлівській церкві? Згідно з легендою, нібито саме тут, де сьогодні стоїть малопомітний хрест, сам митрополит відправив богослужіння, благословив гетьмана на війну за православну віру і підперезав його мечем, освяченим біля Гробу Господнього в Єрусалимі. Важливість події цілком могла спонукати полководців відвідати сільський храм, адже похідна церква не здатна була справити такого емоційного, духовного впливу, як церква постійна, давня, із чудовими іконами, що викликали благоговійні почуття. Шляхтичі неспроста називали Йоасафа єрусалимським патріархом, котрий «найбільше Русь підбурював». Тож коли якийсь хлопчина з челяді грабовського старости Сарбєвського застрілив митрополита з лука, його голову відтяли й принесли польському королеві. Він викупив у хлопця регалії, що свідчили про духовний стан убитого, їх було покладено перед іконою Холмської Богоматері.

А тіло митрополита й ченця (диякона) Павла, духівників Війська Запорізького, було віддане землі – цілком імовірно, що поховали їх саме при церкві Михайла, хоч навряд чи Йоасафа при тому нарядили в літургійний одяг, як схильний був вважати Костомаров. Не такими були умови після відступу козаків з-під Острова, щоб ушановувати полеглих повстанців і їхніх прибічників.

с. Солонів

Соло́нів — село в Україні, в Радивилівському районі Рівненської області. Населення становить 261 осіб.

4 серпня 2014 року віряни села настояли на переході з-під підпорядкування УПЦ МП до УПЦ КП — це стало реакцією на постійні відмови священика відслужити панахиду за загиблими патріотами у протистояннях на Майданах та в боях на Сході України. Віряни просили помолитися за Україну, за мир та спокій у державі, священик же висловлювався за «єдіноє православіє» з центром у Москві, за «канонічєскую церковь» на чолі з патріархом Кирилом.

 

Церква св. Параскеви  П’ятниці  (дерев’яна)

 Українська Православна церква Московського патріархату (дата заснування - 1906 р.)

Жителі села Солонів на місці старої уніатської церкви закладають нову, більш простору церкву. За розповідями парафіян будівництво  розпочали в 1904 році. На стінах храму дотепер збереглись такі дати: 1904 р., 1906 р. Будували наймані майстри. Дерево  різали спеціальною  пилкою, яка називалась "трачка". За роботу кожному робітникові за день платили пуд зерна (16  кг) багатші селяни, котрі мали  землю. Звели  храм виключно коштами  місцевої  громади.                          

З самого початку на приході служили  священники, які  змінювались один за одним. А згодом у Солонів стали ходити ченці з с. Пляшевої. Зокрема настоятель скиту на  "Козацьких  могилах" від Почаївської Лаври архімандрит Мелетій, який водночас викладав Закон Божий у церковно-парафіяльній школі, що тут функціонувала. Також люди пам’ятають ієромонаха Каністрата. Останнім тут служив ієромонах Тімон. У 1961 році радянська влада закриває храм. 1974 рік міг стати фатальним для святині. Радянська влада вписує її  до аварійних об’єктів і  наказує знести. Та завдячуючи правильним діям тодішнього голови колгоспу В.С.Боратинського та жителів села церкву вдалося зберегти. Аби не дозволити руйнування святині в подальшому, працівники музею "Козацькі могили"  Г.П.Лотоцький, Д.Є. Юхимчук із головою сільради М.В.Гончарем вирішують створити в ній філіал  музею-заповідника і розміщують там деякі експонати.  

Тим часом громада села доклада  максимум зусиль для того, аби дозволили зробити церкву діючою. Силами громади провели капітальний ремонт. І  в  1989 році було знов  відкрито две  для прихожан. Першим священником був о. Валерій, першими старостами - Дмитро Лящук, Василь Лящук.   

Свій столітній  ювілей  церква  зустріла  знову оновлена, після  ремонту. Його вдалося здійснити за допомогою невеличкої громади села, а також, уперше за всі часи святині, при матеріальній підтримці обласної і районної адміністрацій та приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс".

На місці теперішньої церкви у с. Солоневі здавна існувала уніатська церква Святої Параскеви П’ятниці (коли і ким була побудована- не відомо). Громада села вирішила, що ця церква замала для всіх парафіян і її розбирають і продають, як будматеріал у сусіднє село Гумнище (нині Горохівського району Волинської області). Ікони роздають жителям села. Із купленого матеріалу гумнищани збудували собі церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, яка є діючою до цих  днів.

Із тієї  церкви на "Козацьких  могилах" знаходиться Євангеліє 1780 року, яке потрапило сюди в 1960 року.

У 1961 році коли радянська влада закрила храм, із церкви вивозять усі найцінніші церковні речі: унікальний іконостас, ікони, срібну  чашу, срібний  хрест і ще багато всякого добра, яке вмістили в дві  вантажні машини. А за іконою "Божа Мати", що спускалась на стрічках, один  чиновник приїхав окремо, пізніше. Це була дорогоцінна мідна з позолотою ікона, обрамлена позолоченим сонячним сяйвом, подарована на  початку минулого століття жителем Солонева, який ніс державну службу городового в м.Радивилові за часів Миколи II. Пізніше, коли жителі села добивались зробити церкву діючою, вдається повернути деякі ікони, що знаходились в інших церквах. Віднаходили  лики святих тільки по тому, що ревні вірячи Солонева просто розпізнавали їх. Таким чином із села Рогізного привезли верхній  ряд іконостасу "Дванадцять  апостолів", Царські врата - з-під Почаєва.      

У 2010 р. ікону Святої Варвари подарував Юрій Кічатий, а також подаровано Євангеліє в золотому окладі, яке спеціально замовляли в Москві  сестри  із Талліна, що родом із села Солонів. 

Щоб вберегти церкву від знесення радянською владою у 1974 році працівники музею "Козацькі могили" Г.П.Лотоцький, Д.Є.Юхимчук із головою сільради М.В.Гончарем вирішують створити в ній філіал музею-заповідника і розміщують там деякі експонати. 

У 2010 році з нагоди столітнього ювілею Служба Божа проходила за участі владики Варфоломія. 

 

 

лютий 2019
пнвтсрчтптсбнд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728